Щороку в Україні паліативної допомоги потребують понад 600 тис. невиліковних хворих – це онкохворі, літні люди, хворі на ВІЛ/СНІД, цукровий діабет, туберкульоз та інші термінальні хвороби.
За стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) необхідним мінімумом є 100 ліжок для паліативних хворих на 1 млн. населення. За експертними даними ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги, станом на початок 2017 р. в Україні функціонує лише 7хоспісів, 2 центри надання паліативної допомоги (Івано-Франківськ, Харків) а також понад 60 спеціалізованих паліативних відділень з сукупною кількістю близько 1500 ліжок для обслуговування паліативних хворих при мінімальній потребі у 4000 стаціонарних ліжок(Згідно ВООЗ).
Окрім того, в Україні практично відсутня розгалужена система догляду невиліковно хворих пацієнтів вдома, хоча, за статистикою МОЗ, більшість з паліативних пацієнтів помирає саме вдома.
Окрім того, сьогодні в Україні паліативні і хоспісні відділення лікувально-профілактичних закладів вкрай обмежені в ресурсах і не мають можливості забезпечити хворих навіть найнеобхіднішим: медичним обладнанням, протипролежневими матрацами та іншими засобами медичного призначення. Через брак коштів, на жаль, матеріально-технічна база багатьох діючих хоспісів та відділень паліативної допомоги ще не відповідає стандартам, а умови перебування хворих у цих закладах є незадовільними, що можна розглядати як порушення прав пацієнтів.
В Україні задовольняється потреба у стаціонарній та амбулаторній паліативній допомозі лише незначної частки пацієнтів. В результаті – сотні тисяч пацієнтів у термінальній стадії онкологічних та багатьох хронічних невиліковних захворювань, які потребують паліативної та хоспісної допомоги, помирають вдома наодинці, страждаючи від болю, депресії, інших симптомів захворювань, за відсутності професійного догляду, соціальної та психологічної підтримки.
Запровадження та розвиток служби паліативної допомоги в Україні не можливі без створення відповідної нормативно-правової бази, що регулює різні сфери цього напрямку медико-соціальної допомоги, зокрема, адекватного знеболення, доступності хворих та членів їхніх родин до послуг хоспісів та виїзних бригад паліативної допомоги, розвиток кадрового потенціалу закладів паліативної допомоги, розвиток приватних закладів паліативної допомоги та інше.
У той час, як у країнах розвиненої демократії надання паліативної допомоги регулюється державними програмами та є важливим компонентом у системі охорони здоров’я, в Україні розроблена у 2008 р. Державна Програма розвитку систем паліативної допомоги залишається досі незатвердженою та непрофінансованою. Система фінансування, створення та функціонування паліативних відділень не регулюються жодним документом чи розпорядженням Міністерства охорони здоров’я або Уряду України.
Важливою проблемою є створення в Україні системи підготовки кадрів, які залучені до надання служби паліативної та хоспісної допомоги. Не вистачає персоналу з відповідною фаховою підготовкою з паліативної допомоги, бракує медикаментів, обладнання тощо, не говорячи про невідповідні санітарно-гігієнічні умови, що зумовлено відсутністю відповідних стандартів і нормативів. Якщо останнім часом провідні медичні ВНЗ країни запровадили програми до- та післядипломної підготовки лікарів та середніх медичних працівників з питань паліативної допомоги, практично відсутньою залишається система підготовки з питань паліативної допомоги соціальних працівників, психологів, медичних капеланів та волонтерів.